Опубліковано 28.06.2011
Хай скрегіт й плач стражденної землі
Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.
Хай пом’януться дні, коли діди
Наші топтали ті важкі дороги.
І скільки, наче масок, чорних плит!
Вони відчули усі біди долі
В нічному небі, де холодний вид
Бивсь в полум’ї чорнобильського болю.
Плач матері. Вогонь. Вогонь! І крик.
Крик не людський. Хоч його зодчі – люди.
Востаннє – спокій. І раптовий рик
Гарячих труб. І плач. І біль. Повсюди.
У вихорі радіаційних днів,
Які однаково холодні й мертві,
Земля скрегоче вже без сліз і слів,
Коли вже місяць досягає чверті.
Немає коментарів:
Дописати коментар